ГАЗ А, який випускали з початку 30-х років, став першим масовим радянським легковим автомобілем, який дуже швидко витіснив у народному господарстві застарілі, зношені іноземні автомобілі старого випуску. Це дозволило значно зменшити закупки легкового автотранспорту і запчастин за кордоном. ГАЗ А був копією розробленого в середині 20-х років Ford model A у варіанті з відкритим кузовом типу «фаетон». Та невдовзі стало зрозуміло, що кліматичним умовам більшої частини СРСР найкраще відповідав би закритий кузов. Однак спроби виробництва седанів на базі ГАЗ А (ГАЗ 3, ГАЗ 4) не зазнали успіху.

 Тому, як тільки на фордівських заводах в США відбулася зміна модельного ряду, радянська сторона виявила зацікавлення освоєнням випуску нової, вдосконаленої моделі «Форда» на Горьківському заводі, що також передбачалось укладеним раніше 10-річним договором про технічну співпрацю.

За основу було взято популярний американський автомобіль Ford Model B 1934 року (кузов 40A) з рядним чотирьохциліндровим мотором (він же — Ford Rheinland, який випускали в Німеччині). Документацію по автомобілю за умовами договору було передано ГАЗу американською стороною .

«Фордом» також випускався автомобіль з таким же кузовом, але оснащений двигуном V8, який носив назву Ford Model 18 (цифра «1» означала «перша модель», а «8» — кількість циліндрів). Але за основу радянської конструкції була взята не ця модель, а саме чотирьохциліндровий Ford B.

Таким чином, твердження (яке часто зустрічається) про те, що конструктори ГАЗ нібито замінили V8 на рядну «четвірку», неправильне. За зразок було взято модель, що з самого початку мала чотирьохциліндрову силову установку.

Літера «М» в індексі моделі виникла через те, що завод став носити ім’я тодішнього голови уряду СРСР (голови Раднаркому) — В’ячеслава Михайловича Молотова, а «1» — порядковий номер моделі. Літера «М» залишалась в маркуванні продукції заводу аж до шестидесятих років минулого століття. (Молотов був виключений з партії у 1962 р. і вийшов на пенсію в 1963 р.).

Перші експериментальні зразки ГАЗ М-1 з’явились у лютому 1935 року. В серійному виробництві автомобіль прийшов на заміну ГАЗ А у 1936 році. 16 березня з конвеєра Горьківського автомобільного заводу зійшли два перших серійних автомобилі, а з 20 березня почався їх масовий випуск, який до кінця року склав 2524 машини. Головною новинкою автомобіля став цільнометалевий кузов (але спочатку з дерматиновою верхньою частиною даху), створений в кооперації з компанією Ford в рамках десятирічного договору.

В процесі адаптації моделі до вітчизняних умов експлуатації автомобіль фактично був спроектований радянськими спеціалістами заново.

Від прототипа ГАЗ М-1 відрізняли багато деталей: міцніша рама (фактично заново спроектована завдяки радикальній зміні підвісок); підвіска на чотирьох повздовжніх ресорах замість двох поперечних — відповідно, повністю перероблена відносно «Форда»; шини низького тиску; штамповані колісні диски замість шпицьованих.

Двигун ГАЗ М був по конструктивних рішеннях аналогічний двигуну Ford B, але обладнання для його виробництва було радянським, оскільки зі США була передана тільки документація.

Також були внесені мінімальні зміни в дизайн — зокрема, були заново спроектовані передні крила, які на радянському автомобілі були більш привабливої форми і краще прикривали раму та елементи передньої підвіски спереду. Останнє було зроблено колективом заводу для отримання досвіду та відпрацювання графопластичного методу будування складних геометричних поверхонь.

В цілому, автомобіль вийшов значно осучасненим в порівнянні не тільки з попередньою моделлю, але й зі своїм прототипом, а по окремих позиціях випереджував і більш пізнішу продукцію «Форда» (наприклад, примітивну передню підвіску на поперечній ресорі на легкові «Форди» ставили до 1948 року включно).

Серед особливостей М-1 в порівнянні з попередньою моделлю, ГАЗ А, — комфортабельний закритий, практично повністю металевий кузов (крім дерев’яного бокового бруса даху), жорсткіша лонжеронна рама з X-подібною поперечиною, вдосконалена, довговічніша підвіска на повздовжніх ресорах, автоматичне випередження запалювання, краще оброблений та обладнаний салон — регульовані вперед-назад передні сидіння, електричний показник рівня палива, сонцезахисні дашки, вентиляція кузова чотирма поворотними боковими вікнами («форточками»).

Автомобіль отримав модернізований більш потужний 50-сильний двигун ГАЗ М, набагато кращої відносно попередньої моделі конструкції, більш довговічний. Його потужність була піднята до 50 к.с. проти 40 к.с. у ГАЗ А (Ford A) завдяки підвищенню степені стиску до 4,6:1 та інших заходів.

Конструктивно він був значно сучаснішим від свого попередника — зокрема, отримав бензонасос (на ГАЗ А паливо поступало до двигуна самотьоком з розташованого за панеллю приладів бензобаку), систему змащування під тиском замість змащування розбризкуванням та черпачків на шатунах, що занурювались у масло в картері і насос в системі охолодження замість термосифонної системи, що працювала завдяки різниці температур. З’явився автомат випередження запалювання (на ГАЗ А водій сам виставляв кут випередження за допомогою спеціального важеля), був дещо вдосконалений карбюратор.

Двигун ГАЗ М-1 в подальшому стали встановлювати і на вантажівках ГАЗ АА і ГАЗ ММ.

В коробці передач були використані шестерні постійного зачеплення на другій і третій передачах з ковзаючою муфтою переключення, замість архаїчних ковзаючих шестерень у ГАЗ А. Дана коробка передач в своїй основі, після модернізації застосовувалась до 1950 року і на «Побєді».

Основна маса автомобілів була пофарбована в чорний колір з вузькою червоною смугою вздовж борту — саме так пофарбований, наприклад, екземпляр, що зберігається в заводському музеї ГАЗ.

Металеві деталі салону автомобіля були оздоблені під дорогі сорти дерева (фарбою по металу — дуже популярний на той час тип оздоблення), сам салон був оббитий сірим або коричневим шерстяним сукном.