Підвіска снігохода зроблена комбінованою.
Передні і задні колеса підвішені незалежно одне від одного на поперечних
важелях, оснащених торсіонними валами (як пружній елемент) і потужними
амортизаторами. Середні колеса жорстко з’єднані з рамою за допомогою зварних
кронштейнів. Вперше така конструкція була випробувана на чотирьохвісному ЗИЛ 135,
Машина укомплектована системою, регулювання тиску повітря в щинах в межах 0,1
кг/см2...-2,5 кг/см2. Колеса всюдихода оснащувались колодковими гальмами, що приводились в дію
гідравлічним двоконтурним приводом і двома пневмопідсилювачами.
Чотирьохмістна кабіна (взята від БАЗ 135) і пасажирський
кузов (в якому поміщаються 14 людей при повздовжньому розташуванні сидінь), виготовлені
із склопластику. Пасажирський салон оснащено теплоізоляцією і двома дверима,
одні з яких з’єднювали його з кабіною екіпажу, а інша служила для входу із
зовні. Крім обігрівачів, що використовували тепло рідини системи охолодження,
були і незалежні опалювачі. Запас палива зберігався в шести бензобаках..
Для кращої «помітності» на снігу всюдихід
пофарбовано у яскраво-червоний колір
Одним із найскладніших серед багаторазових
випробувань ЗИЛ 167 стала робота на будівництві нафтопроводу Шаїм-Тюмень в січні-березні 1965 р. Разом з трьома
чотиривісними автомобілями ЗИЛ 135 різних модифікацій тривісний снігохід опинився
в дуже складних природньо-кліматичних і дорожніх умовах. Про це говорить той
факт, що тільки 10% трас проходило по накатаних лісовозних дорогах, які
підтримували в хорошому стані. Глибина снігу біля лісових доріг становила
близько одного метру. Структура снігового покриву була такою, що людина на
звичайних лижах провалювалася по коліна. Цю картину доповнювала середньомісячна
температура навколишнього повітря -25-30°С, часто опускалася і до −40 °C.
За три роки випробувань ЗИЛ 167 пройшов
більше 20 тисяч кілометрів, зарекомендувавши себе як надійна високоефективна
машина. Резерви, що закладені в її конструкції, давали можливість підняти масу вантажу,
що перевозиться до 7 тонн.
Але автомобіль так і залишився всього лиш
зразком. Можливо, це пов’язано з тим, що в 1964 р. Почалося серійне
виготовлення важкого гусеничного транспортера ГТ-Т,
Призначеного для пересування по глибокому снігу і всіх видах болота. Можливо,
на це були й інші причини.
